ФІЛОСОФІЯ СЛУЖІННЯ ЦЕРКВИ ГОЛГОФИ

Чак Сміт

Яка ж тоді мета Його церкви? Приносити славу Богові, бути Божим інструментом служіння Господові. Другорядною метою існування церкви є збудування святих, приводити святих до повної зрілості у Христі, щоб вони могли здійснювати служіння.

Коли я почав читати і вивчати Слово Боже, я не міг знайти вірш, у якому б говорилось, що найперша мета церкви - це євангелізація всього світу, я і зараз не можу знайти такого вірша. Але я знайшов у 4 розділі послання до Ефесян, що Господь насадив обдарованих людей, апостолів, євангелістів, пророків, пасторів-вчителів для закінчення святих, для роботи служіння, на збудування тіла Христового. Розуміння цього призвело до докорінних змін у моєму розумінні мети церкви. Замість того, щоб бачити церкву' насамперед "євангелізатором" усього світу, я почав розуміти її мету як удосконалення святих, робити їх сильними, зрілими, живити їх, любити, зміцнювати їх настільки, щоб вони могли здійснювати служіння; оскільки я зрозумів, що Господь покликав нас, помістив у Своє Тіло, має план і задум для кожного з нас. Павло у Ефесян 4 говорить, що ці люди потрібні для вдосконалення святих, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з'єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду, але щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він Голова, Христос.

Отже, змінивши свою філософію, я вже не проводив суто євангелізційні служіння, а почав проповідувати Слово Боже, постійно і наполегливо, щоб плід з'явився у віруючих.

Коли я розпочав служіння, мої проповіді були тематичними, зосередженими на євангелізації. Проповіді були розраховані на два роки, тому кожні два роки я просив єпископа, щоб він дозволив мені переїхати у новий район, до нової церкви, щоб я там міг проповідувати свої два роки євангелізаційних проповідей. І робив я так у чотирьох громадах, аж поки не опинився у Хантінгтон Біч, Каліфорнія. На той час моя дочка розпочала там ходити до школи, та й мені самому подобалося у Хантінгтон Біч. Це була невелика громада, населення близько 6000 чоловік, я почав по-справжньому знайомитися з місцевими людьми. Але запас моїх проповідей вичерпувався - дуже складно знайти багато місць Писання для тематичних проповідей. Коли ви щоразу шукаєте місце для вивчення, це складно, бо Біблія досить велика книга. Кожного тижня мені доводилося перечитувати Біблію, поки якийсь уривок не западав у душу. А оскільки я проводив три служіння щотижня, уявляєте, наскільки складно було знаходити нові і нові уривки, тим більше, що я хотів проповідувати на євангелізаційні теми. Коли я знаходив потрібний уривок, мені було легко розвинути тему, але скільки клопоту мені завдавав самий пошук.

Я тоді читав книгу, яка називалася "Апостол Іван", Гріфіта Томаса, і в середині цієї книги він наводив план-конспект вивчення 1 послання Івана. Я почав читати ці розплановані уроки з 1 Івана і помітив, що вони були чудовим роз'яснювальним вивченням цього маленького послання. Там було 43 розділи, і я подумав: "Ух, ти. Я можу провести тут, у Хантінгтон Біч ще один рік вивчаючи 1 Івана." І я оголосив людям у неділю вранці про мої наміри наступної неділі почати з ними вивчати 1 послання від Івана.

Перше, про що у своїй книзі пояснював Гріфіт Томас було, чому Іван написав нотатки на першому місці: " А це пишемо вам, щоб повна була ваша радість!", у другому розділі він пише: "Це пишу я до вас, щоб ви не грішили!", і у п'ятому - він пише: "Оце написав я до вас, що ви маєте вічне життя."

Я повідомив людям про намір вивчати 1 послання від Івана і також сказав: "Є три причини, чому Іван написав ці нотатки, І я дуже сподіваюся, що наступної неділі, коли я привітаю вас на служінні і запитаю про ці три причини, ви відповісте." Були люди, які посеред тижня телефонували до мене і казали: "Ми прочитали це послання з початку до кінця сім разів, але знайшли лише дві причини. Ви впевнені, що причин має бути саме три?" Я відповідав: "Звичайно, я впевнений. Продовжуйте читати." Моє служіння у неділю було про мету книги. У мене було три основні пункти:

читаючи книгу ви будете сповнені радості, впевненості у своєму спасінні та вільні від гріхів.

У своєму посланні Іван шість разів пояснював, що прикладом для нас повинен бути Ісус Христос. У цю неділю я сказав: "Тепер наступної неділі ви повинні знайти шість місць, де Іван ставить Ісуса, як приклад для нас, і ключові слова ... Шість місць. Знайдіть їх."

І знову люди повинні були прочитати послання 8, 9 або навіть 10 разів, щоб знайти усі шість віршів: "Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним", якщо ми кажемо, що ми у Нім перебуваємо, то маємо жити, як Він жив. Бо Він - наш приклад для життя. Ми повинні ходити, як Він ходить, жити у світлі, як Він у світлі, наш приклад праведності і чистоти, бо ми чисті, як і Він чистий, ми праведні, як і Він праведний. Він сказав, що ми повинні любити, як Він наказує нам. І, врешті, ми повинні бути для цього світу, як Він.

Наступна проповідь була про неправдиві признання, які роблять люди. Спочатку Іван перелічує сім неправдивих визнань, які люди роблять. Я сказав:

"Знайдіть сім неправдивих визнань, які роблять люди". Громада знову перечитувала книгу, і наступної неділі ми розібралися з фразою "я знаю". Звідки ми знаємо, що ми знаємо? Я примусив їх прочитати книгу ще раз. А потім я розпочав роз'яснювальне вивчення послання. Починаючи з1:1 і прямо до кінця, на це у нас пішов рік.

І що цікаво - протягом того року відвідування церкви зросло майже удвоє. І хоча я вже не запрошував на кожному служінні прийняти Христа, у нас було більше покаянь та водних хрещень, ніж будь-якого року до того. Також дуже приємним було те, що люди мали більше радості у своєму житті Господом, ніж раніше. Вони відчували справжню силу над гріхом, були упевнені у спасінні.

Ісая сказав: "Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх, - каже Господь, - порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!" Якщо Бог дав нам маленьке послання 1 Івана, щоб подарувати нам повноту радості, дати нам свободу від гріха, упевненість у спасінні, то саме це і відбуватиметься у людях, коли ви навчатимете їх цієї книги. Боже Слово не повернеться порожнім. Наше може, але не Його. І якщо ви вірно навчатимете Його Слова, воно виконає те завдання, з яким його послав Бог. Ось чому завжди, добре, читаючи послання, задавати питання: "Яка мета цього послання? Навіщо воно було написане?" Знайдіть його мету, а з'ясувавши це, ви знатимете, що Бог збирається робити у вашому житті, чого треба очікувати, коли ви будете проходити ту чи іншу книгу.

Після цього я пішов і скупив усі коментарі до Послання, які тільки знайшов; і почав складати план-конспект, як це вже робив зі Івана. Наступні два роки недільних проповідей ми провели у книзі Римлян. Знову - церква подвоїлася, врятованих і хрещених було більше, ніж будь-коли. Усе йшло чудово, просто дивовижно.

"Найважливіша сторінка цієї книги - ст. 867". Я був настільки у захваті від п. Галлея, що мені стало цікаво, яку ж сторінку він вважає найважливішою, бо для мене важливими були усі сторінки його книги. Я відкриваю цю сторінку і читаю: "Кожна церква повинна мати метод систематичного заохочення громади до читання усієї Біблії". І далі: "Дуже добре, коли у недільній проповіді пастора йдеться про те, що вони читали протягом тижня". Також він запропонував план читання Біблії, щоб за рік прочитати її повністю. Мені план видався дещо напруженим, та я був упевнений, що ми зможемо пройти його за два роки. Вивчаючи по десять розділів за тиждень, і по п'ятнадцять, коли будемо проходити Псалтир, ми здужаємо Біблію за два роки. І тут мене пронизала думка: "Чак, ти ж можеш залишатися у цій церкві до кінця свого життя, якщо будеш вивчати усю Біблію".

Я помітив, що значно легше готувати проповіді, коли ти "закріплений" у якомусь невеличкому уривку тексту; якість проповідей теж значно поліпшувалася, оскільки можна підготувати глибше вивчення за тим уривком, який буде наступного разу; глибше - у порівнянні з мішаниною уривочків, вихоплених з усієї Біблії. Просто, коли треба обрати текст з якогось певного уривка Писання, це примушує вас робити більш глибоке і цінне вивчення. Отже, я скористався порадою п. Геллея вивчати з громадою усю Біблію від початку до кінця; відтоді це у мене залишається незмінним.

На цей час (1989) ми з громадою Церкви Голгофи Коста-Меси проходимо усю Біблію уже усьоме. Правда, я трохи уповільнив темп - тепер я беру пару розділів за тиждень, інколи - три, але це справжнє уповільнення гонитви у проповідях. Але це подобається мені навіть більше - я сам більше вчуся. Уповільнення відбувалося поступово - передостаннього разу ми проходили по п'ять розділів, тепер - по два-три. На той час, коли ми закінчуємо таке систематичне вивчення, у нас є дуже гарний коментар до усієї Біблії, оскільки я узяв за правило щоразу читати новий коментар, інколи два-три коментарі; виходить, я прочитав більшу частину усіх існуючих коментарів.

Ще я вивчив один цінний урок: найкращий спосіб учитися - навчати самому. Коли ви починаєте вчити, ви самі навчаєтеся багато чому, бо вам треба набратися стільки матеріалу, щоб його можна було вільно віддавати. Матеріал для викладання треба просіювати, а це означає, що вам його треба начитатися удесятеро більше, ніж ви вчитимете. Тому навчаючи найбільше можна дізнатися.

У Посланні до євреїв, шостий розділ, автор пише: "Тому полишімо початки науки Христа, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих учинків та про віру в Бога, науки про хрещення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд, та й звернімося до досконалості". Тепер, озираючись у минуле, я бачу, що у мене було 17 років силуваного служіння проти 23 років бадьорого крокування служінням, і та вимушеність відчувалася, коли я намагався вдавати з себе євангеліста, читаючи тематичні проповіді. Це був' визначний перехід; я почав добре почуватися, навчаючи тільки на чотирнадцятому році служіння.

Коли я намагався бути євангелістом, найгіршим було те, коли Господь клав на серце палку євангелізаційну проповідь, але у церкві не було грішників, яким її можна було б проповідувати. Інколи я був у захопленні від тих проповідей, які мені давав Господь, чудові євангелізаційні проповіді, вони були настільки сильні своєю логікою, що жоден грішник не висидів би їх, не покаявшись. Я йшов до церкви, і мене переповнювала проповідь, я не міг дочекатися служіння, не міг дочекатися того часу, коли прозвучить запрошення, коли грішники упадуть на коліна; я був упевнений, що саме так і буде. Та дуже часто, коли проповідь палала у мене в серці, я приходив до церкви, сидів протягом прославлення, спостерігав за громадою і бачив усіх знайомих. Жодного нового грішника. Ви навіть уявити не можете, як гірко мені тоді було ділитися своєю євангелізаційною проповіддю у зібранні, де не було жодного грішника. Тому я засмучувався і додавав до проповіді кілька речень: "Ви, шановні, жалюгідні невдахи. Богові набридло, як ви свідчите про Нього, Його від цього вже нудить. Якби вибули такими людьми, якими вас хоче бачити Бог, то з вами прийшли б ваші друзі. Ви запросили б своїх сусідів-грішників послухати Слово Боже!"

Я влаштовував таке святим, бо злився, що до нас не приходили грішники. Любі благословенні святі. Коли я виймав нагая і починав бити їх по спинах, вони тільки нижче і нижче сповзали на їхніх сидіннях. Замість того, щоб запитати, хто б хотів прийняти Христа, я запитував, хто з них хотів би довірити нарешті свої життя Господу, щоб все таки стати такими людьми, якими їх хоче бачити Бог. Це відбувалося тільки тому, що я свято вірив: якщо ніхто не вийшов до вівтаря помолитися, служіння не вдалося.

І справжньою проблемою було не те, що вони не хотіли бути гарними свідками для Христа; вони хотіли. Проблемою було те, що вони не знали, як служити, а не знали, бо їх не навчили. Їх годували, як малят, з пляшечки. Усе, що вони знали це: що вони покаялися у своїх гріхах, що Ісус помер за них; усе, що вони чули, було євангелізацією. Їх ніколи не навчали Слова Божого, щоб вони зростали і ставали зрілими.

У Писаннях напучення у посвяченні завжди починаються словами "тому" або "чому". Ці слова ніколи не стоять на початку думки, вони швидше вказують на необхідність нашої відповіді на ті твердження чи аргументи, що було наведено раніше. Павло не розпочинав Послання до римлян з дванадцятого розділу, ні, він розпочав з першого. У цьому листі помітно поступовий розвиток думки, поки доходимо до дванадцятого розділу; Бог покликав вас, виправдав вас, прославив вас, тому благаю, щоб ви віддали свої тіла Йому.

Подивіться у Посланні до Ефесян - Павло розпочинає перший розділ словами "Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах". Бог нас поблагословив нас, і Павло у трьох перших розділах розповідає про усі ці духовні благословення у Христі. І до четвертого розділу ми не зустрічаємо слова "тому". "Отож, через те, що Бог зробив для вас, благаю, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас". А повчати, як поводитися, як будувати стосунки зі своєю дружиною, родиною, як ставитися до рабів, до працівників, Павло не починає раніше п'ятого розділу, але просить нас чинити так тільки на підставі того, що Господь зробив для нас. Та якщо ми тільки будемо наголошувати на тому, що люди повинні робити для Бога, це буде не біблійним акцентом.

На мій погляд, саме Бог є ініціатором наших стосунків. Івана 3:16 каже "Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого". Бог першим полюбив мене, Бог простягнув Свою руку до мене. Бог розпочав наші з ним стосунки. Він обрав мене у Христі ще до закладин світу. Бог був в усьому першим, я лише відповідаю на Його ініціативу. Коли ваше вчення фунтуватиметься на міцній біблійній основі, ви помітите, як люди, розуміючи, що Бог зробив для них, відповідатимуть Йому. Вам не доведеться просити їх "добровільно" виконати якесь завдання, вони самі справді добровільно робитимуть це. Вам не потрібно буде виманювати у них пожертвування, бо вони самі хотітимуть давати. Люди хочуть відповідати Богові; тому коли вони знають, хто такий Бог, що Він для них зробив, вони відповідають.

Перше Послання Петра розпочинається з похвали Богові, що "великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресіння з мертвих Ісуса Христа, на спадщину нетлінну й непорочну та нев'янучу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою". Це Божа робота, нам немає що додати до цього. Тут йдеться про те, що Бог робить. Дяка Богові, що Він відродив нас. А що ж тоді нам робити? Петро каже: "ви бережені через віру на спасіння"; тобто наша справа - просто вірити, що Бог зробив усе це для нас. В Івана 6:29 Ісус каже: "Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували. Кого Він послав". Так, наша відповідь важлива, але ж треба знати, кому відповідаємо. Потрібно знати Бога, що Він зробив. Люди прийматимуть це природно, якщо ви навчатимете їх усієї Біблії.

По суті, філософія Церкви Голгофи полягає у вдосконаленні святих на роботу служіння та для збудування тіла Христового, навчаючи їх слова, поки вони не виростуть у єдність віри і знання Сина Божого, у міру зросту Христової повноти.

Існують люди, які, здається, можуть спілкуватися з Богом тільки у такий літургійний спосіб. Їм подобається шелестіння мантій, співи хоралів і запах ладану.

Коли вони сидять на такому служінні, у них є відчуття поклоніння. А коли вони виходять, вони знають, що перебували у Божій присутності, і їм подобається поклонятися саме так. Я не сумніваюся, що такі люди справді прославляють і люблять Бога у такій обстановці і можуть спілкуватися з Ним у такий спосіб.

З іншого боку є люди дуже емоційні, якщо вони не відчули якогось емоційного сплеску, не пройшли через різні фізичні стани і душевні переживання, то їм здається, що вони не прославили Господа належно. Якщо вони побувають у церкві, де навчальні проповіді, то скажуть: "Це було геть мертве служіння. Я не розумію, як там можна було славити Бога. Чому ніхто не розмовляв мовами? Чому не було ніяких див?" Для них увесь фокус в емоціях. Такі люди живуть у стані постійного емоційного підйому, і в цьому підйомі вони і прославляють Бога, вони таким чином спілкуються з Богом. Бог знає, що є емоційні люди, знає Він і про більш врівноважених. І Господь любить їх усіх.

Оскільки Бог знає, що є люди, котрі можуть спілкуватися з Ним тільки за допомогою літургійних служінь, то щоб послужити цим людям. Він створив літургійну церкву. А тому, що існують люди, які сприймають Бога більш емоційно, Він і створив емоційні церкви, куди можуть приходити люди і пізнавати Бога через багатий емоційний досвід. Я вдячний Богу за ці церкви і я бачу, що їм є місце у тілі Христовім. Розмах "маятника" різноманітності церков з одного боку відзначений літургійними церквами з одного боку та зовсім неформальними з іншого.

Церква Голгофи визнає потребу у силі Святого Духа, але також визнає потребу у міцній основі навчання Слову. Але, щоб ефективно навчати Слову, потрібні помазання і сила Святого Духа, щоб, навчаючи, можна було використовувати й інші дари - слово мудрості, слово знання, пророцтва. І Церква Голгофи посідає саме таке місце у спектрі церков.

Оскільки суспільство докорінно змінилося за остання 25 років, необхідно розділити спектр церков за перпендикулярною лінією "Висока церква" - "Низька церква". До першої групи належать добре організовані, розвинуті люди з чітко структурованими програмами. Все у їхній роботі відбувається правильно, без жодних негараздів, а далі легко припасовується до інших програм. "Низька церква", навпаки, - характеризується недбалістю, безсистемністю.

ВИСОКА ЦЕРКВА

(Формальна, літургійнв)

Діаграма 1

З обох боків цих точок зору є залежні і незалежні. Залежні люди постійно потребують опори. Їх вчать, що їм потрібна церква, а вони - церкві. Є люди високо організовані і залежні, але є організовані і незалежні, є безсистемні і залежні, а є безсистемні і незалежні. Більшість церков можна віднести до категорії залежних, високо організованих, структурованих, розвинутих, кожен-у-комітеті і кожен-знає-свої-обов'язки. Церква каже: "Ми залежимо від вас. Від ваших пожертв і вашої присутності. А ви залежите від нас духовним життям і спасінням." Коли ви пропускаєте служіння, спеціально призначена людина неодмінно вам зателефонує, щоб запитати, чи все у вас гаразд, щоб дізнатися, чому вас не було на служінні. Вам краще не ходити до інших церков, бо почуєте обвинувачення у тому, що залишаєте Господа. І не обов'язково вам це завжди казатимуть, просто люди перебувають у впевненості, що спасіння залежить від вірності служінням певної церкви.

Церква Голгофи належить до безсистемної, незалежної частини. Ми маємо справу з більш вільними і незалежними людьми; тими, кому не потрібні підпори, та які й не хочуть, щоб їх підпирали. Вони можуть ходити у футболках, без краваток, ніхто не зверне на це уваги, їм байдуже, у що ти вдягнений.

Але часто у своїх спостереженнях вони не знаходять справжній ключ - Дух працює через Слово і змінює життя. Люди не відчувають загрози, вони не бояться, що їм накинуть на шию хо'мут, закинуть до Недільної школи і скажуть: "О, слава Богу, брате. Ти відсидів тут уже три неділі. Тепер ти можеш вчити у недільній школі." На тебе не будуть тиснути, а твоє служіння буде невимушеною відповіддю Господові.

Філософія Церкви Голгофи полягає у тому, щоб більше віддавати і служити, ніж брати очікувати служіння від когось іншого. Ви можете помітити, що багато існуючих служінь створені для самих служінь. Вам скажуть: "Нам необхідна ваша допомога, без неї наше служіння неможливе. Служіння залежить від вас." Я прийшов до висновку, що будь-яке служіння, коли воно тримається на людині, має померти, і найкраще, що ми можемо зробити - це дозволити людському померти. Церква Голгофи, навпаки, існує для того, щоб служити і наголошує на віддачі; служити людям, давати людям.

До нас приходив дуже заможний чоловік, який був віце-президентом машинобудівельної компанії для нафтової промисловості. Він відвідував Церкву Голгофи досить часто, і ми ставали все кращими друзями з ним та його дружиною. Весь цей час він питав свою дружину: "І коли вони вже почнуть просити у мене гроші?" Він продовжував чекати, що ми спробуємо витягнути у нього гроші.

У неділю перед Днем подяки я сказав, що у нас є багато за що дякувати Богові, за його добрість упродовж усього цього року. "На жаль, - сказав я, - серед нас є ті, у кого зараз, скрутне фінансове становище і у них не має багато за що дякувати." Коли я почав розповідати про проблеми із фінансами деяких членів нашої церкви, промисловець звернувся до своєї дружини і сказав: "Нарешті дочекались. Зараз почнуть просити гроші!"

Також служитель - той, хто хоче служити, а не чекає, поки послужать йому. Чомусь у термінології та й у самих ідеях відбувся дивний зсув. Слово "служитель" насправді означає "слуга", так як Ісус Навин був слугою Мойсею. Він був Мойсеїв помічник, той, хто дбав про усі його потреби, хлопчик на побігеньках. Ось що означає слово "служитель". Зараз я вражений, як деякі служителі засмучуються з того, що їх просять послужити: "Ви можете собі уявити, він мене попросив підвезти його? Він що, не знає, що я тут служитель?" Якщо ви служитель, тоді вас можна просити підвезти когось. Ісус сказав: "Але хто хоче великим із вас бути, хай стане слугою він вам."

Служитель - це слуга. Пам'ятаєте, Ісус узяв рушника, підперезався, підійшов до учнів і почав мити їм ноги. Це була робота служника, не панська. Пил на дорогах, відкриті сандалі, ноги завжди були брудні. Коли хтось прийде до вас додому, найнижчий служка у вашому домі повинен був прийти, зняти сандалі гостя, помити йому ноги у мисці з водою. І саме так Ісус вирішив подати приклад служіння на останній своїй вечері. "Чи бачите ви, що Я вам зробив? А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то і ви повинні один одному ноги мити."

Іншими словами, ідея служіння полягає у тому, щоб бути слугою. Книга "Стиль Ісуса", написана Гейлом Ірвіном, розкаже вам, що ж таке справжнє служіння і яким воно має бути. Уся церква, починаючи з пастора і далі, для того, щоб служити потребам інших. Ми не чекаємо, коли ж служитимуть нам, ми служимо іншим.

Філософія Церкви Голгофи - бачити усе тіло Христа, і ми знаходимось на маленькій частинці спектру, заповнюємо його так, як сказав нам Бог, ми бажаємо бути вірними тому покликанню. Ми хочемо бачити усе тіло Христа, мету усього тіла, коли сперечатимемося з іншими церквами тільки в одному випадку - якщо вони не ведуть людей до особистих стосунків з Ісусом Христом. Це може для декого звучати дивно, але на жаль, є такі церкви, що не закликають людей до особистих стосунків з Христом.

Ми не змагаємось з іншими церквами, які приводять людей до Ісуса Христа, не сперечаємось із ними. Ми існуємо не для того, щоб воювати з ними, а для того, щоб воювати з дияволом і проголошувати Ісуса Христа. Ісус сказав до учнів: "Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі." Їх свідоцтво про Христа розпочалося в Єрусалимі, і там воно було дуже ефективним. Через декілька місяців після народження церкви учні буди приведені на суд за таким обвинуваченням: "Ви заповнили усе місто доктриною цього чоловіка (Ісуса)." То була сильна церква. Було б добре, коли якусь із сьогоденних церков можна було б звинуватити у тому, що вона переповнила усе місто доктриною Ісуса Христа. Я б тоді славив Бога.

Ми розпочали спілкування, так звану кононію, де ми дійсно починали перетворюватися на спільноту чесноти, починали служити один одному у фізичних і духовних потребах, молитись один за одного, зв'язувати наші життя у молитвах один за одного, допомогати один одному у якихось фізичних потребах. Коли хтось із нашої групи потребував чогось, ми всі йшли, щоб йому допомогти, створювали сильну групу. Ми збиралися також для того, щоб вивчати разом Біблію і приймати хлібопереломлення.

У книзі Дій говориться, що коли вони робили усе це. Господь денно додавав врятованих до церкви. Коли ми почали навчати, наше зібрання почало зростати у єдності, поділяти молитви, любов і підтримку, і коли ми розпочали приймати Господню вечерю, прославляти Бога разом, згадувати про Христа, Який помер за нас, наша група почала зростати. Моя дружина була лідером молитовних зборів для жінок, а я вів молитовне для чоловіків у суботу ввечері. В нас була також група чоловіків, яких ми призначили старійшинами, які повинні були відвідувати хворих і молитись за них. Коли ми почали вірно це виконувати, кожен день до нашої церкви почали приєднуватись ще нові члени.

Через місяць наша кількість зросла до п'ятидесяти членів. Впродовж року було уже сто. Через вісімнадцять місяців ми шукали інше приміщення, бо те, яке ми використовували для наших зібрань було для нас занадто мале. Нам пообіцяли, що місцева Лютеранська церква може бути у нашому розпоряджені, бо члени цієї церкви розпочали будівництво нового приміщення, але вони затрималися, і тому ми почали збиратись у Лютеранській церкві і очікувати того часу, коли ж церква стане нашою. Ми чекали два роки і зростали, і уже через деякий час ми перерости Лютеранську церкву, отже коли вона звільнилась, вона була замалою для нас. В решті решт ми збудували наше власне місце для зібрань і залишились там на два роки, поки не зросли до таких розмірів, що були змушені переїхати до намету.

Поки ми будували церкву, ми змінювали плани з розширення споруди тричі. Ми зростали у чисельності настільки швидко, що архітектор не встигав перероблювати план, щоб він відповідав нашим розмірам. Ми фактично переросли тричі, поки будинок був готовий тільки на кресленнях, і коли ми відчинили двері, треба було проводити по два недільних служіння, що тривало тільки два тижні, потім це переросло у три служіння.

Якщо Господь хоче, то чи побачимо ми таке зростання, такий вибух? Це може статись тільки у тому випадку, коли Дух Господній веде, дайте Духу працювати. Не робіть усе надто організованим. Дозвольте Господу піклуватися про все. Вивчайте Слово, приводьте людей до пізнання чудових взаємин із Ісусом Христом, і святкуйте причастя з ними. Коли Господь започаткував ізаїльську націю, форма правління була теократичною, тобто, люди підкорялись Божим законам. Вони не були схожими на інші народи, які підкорялися царям. Вони були відокремленою нацією, якою керував тільки Бог. Це був дуже прикрий день їхньої історії, коли народ прийшов до Самуїла і сказав: "Ми хочемо, щоб ти призначив нам царя, як і у інших народів".

За існування теократії Господь керував народом ізраїльським, але призначив Мойсея бути земним лідером над народом, і Господь через Мойсея вів їх. Мойсей був визнаним інструментом Божим в управлінні народом. Коли Мойсееві стало занадто важко, відповідальність була занадто великою, він зібрав сімдесят старійшин ізраїльських, які представляли дванадцять колін Ізраїля, і Дух Господній, Який перебував на Мойсеї, сходив також і на них. І вони керували разом із Мойсеєм.

Під керівництвом Мойсея був Аарон і священництво з коліна Левія, яке було відповідальним за духовне життя населення. У той час, коли старійшини наглядали за діловим життям людей, священики, такі як Аарон, наглядали за духовними потребами.

Наступна діаграма типів уряду Божого наведена на прикладі народу ізраїльського, і те, що бачить Церква Голгофи, як приклад правильного упорядкування сил в церкві згідно з Новим Завітом:

Теократичний Уряд

Діаграма 2

Нам здається, що ця форма урядування була задумана Богом для церкви: Ісус Христос - голова тіла, церкви; Він обирає собі єпископів або пресвітерів, яких ми йменуємо пасторами, які відповідальні перед Ісусом у всьому, що вони робитимуть, і хто нестиме відповідальність керування і направлення служіння. Інколи пастор знаходить собі помічників, якими були старійшини для Мойсея.

У вас є Церковна Рада. Церковна Рада обговорює фінансові аспекти церкви, підраховує церковні фонди, надає звіти про витрачені кошти, відповідання на прохання про допомогу різним місіонерським групам, служінням.

Звичайно є ризик, у теократичній формі уряду у тому, що є пастори, які не підкоряються голосу Господа, і вважають себе головними, здатними керувати усіма підлеглими, ніби це їхні особисті слуги. Вони зловживають своєю силою і своїм становищем. Вони не дають звіту про використання церковних коштів. Вони не питають поради у членів Церковної Ради перед прийняттям важливих рішень, які стосуються життя церкви. Церква перетворюється на театр одного актора.

На зібраннях Церковної Ради перед прийняттям рішення члени Ради питають мене, що я думаю з цього приводу, тому що вони поважають той факт, що Бог обрав мене бути пастором і використовував мене, як Свій інструмент. Але багато разів у мене не було ніякого рішення, і я звертався до членів: "Друзі, у мене немає ніякого рішення; давайте молитись і шукати волі Божої." І я даю їм можливість вирішувати без мого навіть найменшого втручання.

Були і такі випадки, коли я відчував, що я дійсно знаю вихід з ситуації, яка склалася, тоді я кажу: "Я впевнений, що Господь чекає від нас саме такого кроку. Я молився і знаю, що Господь хоче саме цього." Саме тому, що члени Ради Боже помазання у моєму житті, вони голосували за мою пропозицію. Я завжди чесний із членами Ради; я не намагаюся стати єдиним керівником. Ми обговорюємо усі питання, що виникають, вони поважають панування Господа у моєму житті. Без жодних питань, бо Господь керує тілом - церквою. Я тільки слуга, який намагається добре виконувати свої обов'язки.

Звичайно, це дуже важливо мати Церковну Раду, але не призначайте її надто швидко. Біблія говорить, не рукопокладайте нікого надто швидко. Необхідно добре знати людину. Я завжди пильно приглядаюся до чоловіків, які відвідують молитовні зібрання роками, серед них я і шукаю нових людей на служіння. Їм я можу довіряти. Я знаю, що вони - мужі молитви, мужі, які шукають волю Божу для свого життя, як і я, мужі, вірні молитві.

До нас у церкву прийшов чоловік, такий собі жвавий, високодуховний тип і з ним прийшла ще група. У нього була ділянка землі на Лимонній горі і він відчував, що було б гарно проводити церковні пікніки на його полі. Проте, там не було а ні туалету, ні води, та він запропонував провести день в молитвах. Та хіба ж не краще провести день чекаючи на Господа, ніж займаючись чимось некорисним як наприклад грати в м'яча. Він умовив декого святкувати 4 липня духовно. Ми повинні були прийти на його поле і молитися.

Провели засідання Церковної Ради і вона вирішила:" Це не розумно вести людей туди, де нема зручностей, ми не можемо прийнять 150 чоловік без туалету, підемо до публічних майданчиків." Церковна Рада вирішила йти на публічні майданчики. Так вийшло, що я думав, що це розумне рішення, але технічно це було рішенням церковної ради.

Коли я оголосив, що Церковна Рада вирішила йти до публічних майданчиків, високодуховні зателефонували мені, такі розлючені, що аж нікуди, Я сказав: "Знаєте, це було б чудово, провести день молитви, хіба ж ні? Ми обов'язково заплануємо це на майбутнє. Але Церковна Рада прийняла таке рішення." Розумієте, я все ще міг якось їм послужити. Вони не йшли проти мене, вони йшли проти Церковної Ради.

Отже, Церковна Рада існує захистом для пастора і бере на себе важкі рішення і робить легшим для церкви прийняти важкі рішення. Ваша Церковна Рада може запобігти відчуженню між вами та церквою та надати вам можливість продовжити служити їй. Це дуже важлива функція, і я вірю, що кожна церква, як тільки вона має людей, які підходять для цього, потребує призначити Церковну Раду наглядати за операціями та витратами та приймати необхідні рішення.

В завершенні, я вірю, що Церква Голгофи має Біблійне вчення та збалансоване розуміння про церкву, її функції в світі та її повної залежності від Святого Духа, Який веде її до успішної проповіді Доброї Новини про Хрест Ісуса Христа та надію спасіння тільки через Нього.

"Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить Ті, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові. так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!" ( Ісая 55:10-11)